Молюски України: чому не треба вірити в підручниках зоології

Досить детально розглядаючи різні системи внутрішніх органів молюсків, шкільний курс зоології, на жаль, не дає майже жодного уявлення про різноманітність наземних, прісноводних, солонуватоводних і морських молюсків, розповсюджених на території України. Тим страшніше, що нечисленні згадки вітчизняних видів у підручниках або методичних посібниках нерідко супроводжуються більш або менш грубими фактичними помилками в текстах або зображеннях. Аби продемонструвати це на конкретних прикладах і, головне, застерегти вчителів біології від найтиповіших помилок, ми вирішили проаналізувати відповідні розділи кількох сучасних шкільних підручників із зоології, а також деякої додаткової літератури методичного спрямування.

Підручники:
1) Базанова Т.І., Павіченко Ю.В., Шатровський О.Г. Біологія: Підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – Харків: Гімназія, 2008. – 320 с.
2) Запорожець Н.В., Влащенко С.В. Біологія: Підручник для 8 класу загальноосвітніх шкіл. – Харків: Ранок, 2008. – 288 с.
3) Серебряков В.В., Балан П.Г. Біологія: 8: Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. – 2-ге видання. – Київ: Генеза, 2011.

Інша література:
1) Савицька Н.І. Усі тварини України (за шкільною програмою). – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 384 с.
2) Буяло Т.Є., Васютіна Т.М. Уроки біології. 8 клас. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 416 с.
3) Галашин О.Я., Олійник І.В., Фічка Л.Б. Вивчення біології у 8 класі. Конспекти уроків / Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 296 с.

Розглянемо спочатку загальні помилки, пов’язані з термінологією. У більшості підручників, методичних посібників та іншій довідковій літературі (не лише перерахованій вище) згадується така загадкова істота, як "голий слизун". Причому найчастіше вона трактується саме як один вид наземних черевоногих молюсків (див. нижче). Звідки взагалі взявся такий дивний термін? По-перше, чому "слизун", а не "слизняк"? Адже саме "слизняк" є правильним українським терміном для позначення усіх наземних черевоногих молюсків без розвиненої зовнішньої черепашки. Очевидно, колись хтось неправильно переклав російське слово "слизень", з того часу "слизун" й кочує по наших підручниках.

Але чому слизняк "голий"? І, якщо є "голий" слизняк, чи повинні існувати десь слизняки "одягнуті"? Для пояснення цього мусимо заглибитися трохи в історію вітчизняної малакології (науки про молюсків). Зараз у науковців прийнято називати черевоногих молюсків з розвиненою зовнішньою черепашкою равликами, без неї – слизняками (російські аналоги цих термінів – "улитки" та "слизни"). Проте ще років сто тому малакологічна термінологія ще не була такою сталою, а під назвою "слизняки" могли описувати не лише всіх черевоногих, але навіть й двостулкових молюсків. Наприклад, у цій роботі барона О.В.Розена. Фактично, барон вживає тут слово "слизняки" замість слова "молюски".


Скан роботи барона О.В.Розена

Стає зрозуміло, що у ті далекі від нас часи, коли "слизняком" могли називати будь-якого черевоногого молюска, уточнення "голий" мало сенс. "Голий" – значить, той молюск, який не має зовнішньої черепашки. Але в наш час словосполучення "голий слизняк" звучить так само, як й "масло масляне". А згадки про "голих слизунів" у сучасних шкільних підручниках є лише прикрим анахронізмом.

У підручнику вид-ва "Гімназія" автори спробували обійтися без "голих слизунів", називаючи слизняків просто "слимаками". Це не зовсім вірно, оскільки "слимаки" – збірний термін для позначення усіх черевоногих молюсків (равликів і слизняків). Недаремно одного з найбільших наших наземних молюсків (Helix pomatia) частіше називають не "виноградним равликом" (аналог російської назви "виноградная улитка"), а "виноградним слимаком".

В "Уроках біології" одну тварину (слизняка польового Deroceras agreste) називають то "слизун польовий" (стор. 192), то "слимак польовий" (стор. 193).

Аби краще зрозуміти особливості використання деяких українських термінів, пов’язаних з різними групами або формами молюсків, розглянемо наступну табличку:

Що позначається Український термін Російський аналог
Усі молюски (тип Mollusca) М'якуни Мягкотелые
Усі черевоногі молюски (клас Gastropoda) Слимаки Немає
Черевоногі без розвиненої зовнішньої черепашки Слизняки Слизни
Черевоногі з розвиненою зовнішньою черепашкою Равлики Улитки

І для черевоногих, і для двостулкових молюсків часто використовується термін "черепашка" (російський аналог – "раковина"). Хоча в українській мові для позначення черепашки двостулкових молюсків є окремий термін – "мушля". У німецькій мові подібним терміном – "Muschel" (мушель), у множині "Muscheln" – позначають також самих двостулкових молюсків. Є й англійський аналог – "mussel". Тому не бажано називати "мушлями" черепашки черевоногих молюсків.

Що позначається Український термін Російський аналог
Черепашка черевоногого молюска Черепашка Раковина
Черепашка двостулкового молюска Мушля Раковина

В "Уроках біології" поруч з українським терміном "черепашка" вживається також російський – "раковина" (див. стор. 192 – 193).

Слизняки загалом дуже "ображені" шкільною програмою. Нерідко їх трактують як один вид, хоча лише на території України відомо зараз понад три десятки їх видів із 7 різних родин. Слизняки – навіть не систематичне поняття, а одна з основних життєвих форм черевоногих молюсків. У процесі еволюції поступова втрата зовнішньої черепашки відбувалася незалежно в різних групах молюсків.

Тому абсолютно не зрозуміло, яким чином можна виконати наступне завдання в підручнику вид-ва "Ранок". Що треба писати замість "роду" та "виду"? "Слизун" та "голий слизун"?!!


Скан завдання з підручника вид-во Ранок, с. 121

Ілюстрації, які стосуються вітчизняних видів молюсків, не тішать різноманітністю. Часто у книжках переважають зображення та описи екзотичних молюсків. Їх вважають цікавішими для дітей? Або їх просто легше "дістати"?

Особливо невтішно щодо ілюстрацій виглядає підручник вид-ва "Ранок". З вітчизняних видів молюсків там є лише малюнки беззубки та мідії, а також не надто чітка фотографія дрейсен. Щоправда, в останньому випадку ані вид, ані хоча б рід молюсків не вказаний, а фото супроводжується дуже загальним підписом "Двостулковий молюск, який прикріплюючись до судна, збільшує його вагу".

У згаданому підручнику є також зображення "виноградного слимака" та "слизуна". Проте замість справжнього виноградного равлика (або виноградного слимака) Helix pomatia, розповсюдженого зараз у багатьох адміністративних областях України, там показаний Cryptomphalus aspersa (у закордонній літературі частіше згадується як Helix aspersa). Цей вид відсутній на території України, хоча, очевидно, раніше неодноразово завозився до неї людьми [Детальніше про це можна прочитати у колективній монографії "Фауна, экология и внутривидовое разнообразие наземных моллюсков в урбанизированной среде" (Львов, 2006) на стор. 56 – 57).


Фото в підручнику

Справжні виноградні слимаки Helix pomatia Черепашки Cryptomphalus aspersa



Показаний у підручнику "слизун" також не подібний на жоден з вітчизняних видів слизняків. Можна лише припустити, що насправді автори хотіли показати звичайного на нашій території великого слизняка Limax maximus.


Зображення в підручнику Limax maximus



Серед трьох проаналізованих підручників (див. вище) найбільшу кількість вітчизняних видів молюсків можна побачити в підручнику вид-ва "Генеза". Недоліки: частина фотографій занадто затемнені, що (разом з відносно невеликими розмірами) заважає роздивитися деталі. Не вдало вибрана також фотографія устриці (мал. 147, 7): мушля вскрита, однієї стулки взагалі немає, а друга розташована знизу, тому її форма практично не помітна.

У підручнику вид-ва "Гімназія" ілюстрацій менше, проте вони дещо якісніші. Лише мідії показані в невдалому ракурсі, що не дає можливості побачити форму їх мушель. Загальне враження від цього підручника дещо псує зображення малого ставковика (Lymnaea truncatula), розміщене на стор. 76 при описі життєвого циклу печінкового сисуна. Із загальною формою черепашки на рисунку ще можна було б змиритися, але ж її оберти закручені проти годинникової стрілки (у ставковиків – за годинниковою стрілкою).


Зображення в підручнику Lymnaea truncatula


Також дуже дивує сам опис. Ураженість молюсків личинками трематод часто призводить до так званої паразитарної кастрації. Хоча загальні розміри уражених молюсків можуть навіть дещо перевищувати розміри здорових особин, їх статева система суттєво відстає в розвитку та, фактично, залишається недорозвиненою. Навіть від здорових молюсків не варто очікувати такої плодючості, як вказують автори підручника – до 160 тисяч яєць. Вченими було встановлено, що навіть у сприятливих лабораторних умовах одна особина малого ставковика може відкласти за весь період свого життя (близько одного року) лише до 3 тисяч яєць, а кількість яєць в одній кладці не перевищує 20 – 30 [цитовано за Frömming E. Biologie der mitteleuropäischen Süsswasserschnecken. – Berlin: Duncker & Humblot, 1956]. У природі же навіть така плодючість навряд чи досяжна. Адже малі ставковики часто населяють невеликі, періодично пересихаючі водойми. Крім того, ураженість молюсків трематодами не передається спадково; паразити потрапляють в організм молюска виключно із зовнішнього середовища.

На жаль, автори підручників та посібників досі грішать застарілим і досить примітивним розподілом молюсків (та інших тварин) на "корисних" і "шкідливих". Наприклад, при розгляді життєвого циклу печінкового сисуна, проміжним живителем якого є малий ставковик Lymnaea truncatula, не наголошується на тому, що боротьба з молюсками доцільна лише на пасовищах.

Ще гірша ситуація зі слизняками, яких у підручниках трактують лише як шкідників, які оселяються на наших полях і городах. Тому не лише діти, але й багато хто з дорослих вважає "благородним вчинком" розчавити будь-якого слизняка, який переповзає доріжку в парку або лісі. Хоча, по-перше, серед слизняків є багато видів, які оселяються подалі від людини – в лісах, зрідка – у старих парках, утворених на місці колишніх лісових масивів. По-друге, навіть ті види, які шкодять на наших полях та городах, не є шкідниками в міському парку або приміському лісі. Навпаки, там вони є важливою ланкою у кругообігу речовин та енергії. Пояснити це дітям – важливе, хоча й не просте завдання вчителя.

Ще дивнішими виглядають спроби деяких авторів оцінити ступінь "корисності" того чи іншого виду у природі. Зокрема, Н.І.Савицька (2008) пише: "Живлячись м'якими органічними залишками, котушка приносить більшу користь, ніж ставковик".


Досить примітивно трактуються екологічні потреби двостулкових молюсків. Часто присутність будь-яких з них (а особливо великих видів з родини перлівницевих) розглядають як свідчення чистоти води. Проте навіть серед прісноводних молюсків, розповсюджених на території України, є види, дуже різні не лише за розмірами або формою мушель, але й за екологічними вимогами. Одні з них, дійсно, потребують чистої води, інші здатні виживати й при певному рівні антропогенного забруднення водойм. Наприклад, серед перлівницевих (родина Unionidae) найвибагливішою до чистоти води можна вважати перлівницю товстостінну, або овальну Batavusiana crassa (=Unio crassus). Недаремно цей вид був звичайним на нашій території ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., а тепер різко скоротив свою чисельність і потребує охорони.

Досить дивні свідчення з цього питання надає підручник вид-ва "Ранок". На одній сторінці (123-й) в текстовій частині зазначено, що "двостулкові молюски є індикаторами чистоти води (вони не живуть у забруднених водоймах)", а під фото написано, що "двостулкові молюски бурхливо розвиваються в забрудненій воді".


Примітивно й вузько часто трактуються також екологічні особливості черевоногих молюсків, особливо наземних. Наприклад, нерідко можна прочитати, що на суходолі молюски оселяються лише на вологих ділянках. Хоча більшість наземних молюсків, дійсно, полюбляє добре зволожені та хоча б частково затінені від прямих сонячних променів ділянки, є види, які пристосувалися до існування у степах і навіть у напівпустелях. Зокрема, на території України мешкає ціла низка видів, які можна назвати степовими. Деякі з них у літню спеку утворюють великі скупчення ("грона") на верхівках трав'янистих рослин, інші переховуються вдень у ґрунті, між корінням рослин тощо.

Нерідко окремі види молюсків стають ніби "бранцями" своїх назв. Наприклад, "польовий слизун" має неодмінно жити на полі, отже, ушкоджувати польові культури. Виноградний слимак мусить жити переважно на виноградниках і харчуватися виноградним листям.


Розміри тих чи інших видів наводяться часто дуже приблизно. Наприклад, у підручнику вид-ва "Генеза" читаємо: "У звичайних представників наших прісних водойм – жабурниць (беззубок) і перлівниць – черепашка сягає завдовжки до 20 см". Насправді, серед вітчизняних видів перлівницевих таких великих розмірів можуть в окремих випадках досягати лише мушлі беззубки звичайної, або лебединої Anodonta cygnea, яка вже не є таким звичайним видом на нашій території. У більш розповсюдженої беззубки качиної Anodonta anatina і в перлівниць максимальна довжина мушель помітно менша. Цікаво, що в іншому підручнику (вид-ва "Гімназія") написано, що мушля жабурниці має лише "близько 10 см" у довжину.


За кількістю помилок, пов’язаних із описами та зображеннями молюсків, незаперечним "рекордсменом" серед усієї переглянутої нами літератури стала книжка Н.І.Савицької "Усі тварини України (за шкільною програмою)". У анотації це видання позиціонується як "своєрідна енциклопедія тварин України" та рекомендується не лише для старшого шкільного, але й для "молодшого студентського віку"! Не аналізуючи якість та достовірність описів в інших групах тварин, можна констатувати: для поглиблення знань про молюсків цієї книжкою краще не користуватися взагалі.

Навіть простий аналіз зображень вражає. Серед 8 представників двостулкових і черевоногих молюсків, згаданих у книжці, для 3-х (!) подано неправильні зображення. Замість прісноводного двостулкового молюска перлівниці звичайної (Unio pictorum) показаний малюнок морського молюска – мідії. Не варто навіть наголошувати на значних відмінностях мушель перлівниці та мідії. Цікаво, що опис мідії з (вже правильною) фотографією розміщений за декілька сторінок після "перлівниці".


Савицька, зображення в книзі Unio pictorum Unio pictorum


Замість устриці їстівної (Ostrea edulis) наведено не дуже якісний малюнок якогось представника родини перлівницевих (Unionidae). Тобто, тепер вже прісноводний молюск замість морського! Відмінності у формі мушель разючі.


Савицька, зображення в книзі устриці Ostrea

Але найбільшою загадкою (навіть для спеціаліста-малаколога) є питання: що зображено у книжці замість виноградного слимака (Helix pomatia)? Суттєво відрізняється не лише форма черепашки, але й напрям закручування її обертів. Виноградні слимаки у нормі мають черепашки, закручені за годинниковою стрілкою, а не проти неї.


Савицька, зображення в книзі Helix pomatia Helix pomatia


Також авторка "поселила" у Чорне море кальмара. Очевидно, вона переплутала Чорне море, де не водяться ані кальмари, ані інші головоногі молюски, з Середземним.

Савицька, зображення в книзі кальмар у Чорному морі


Не аналізуючи усі описи з книжки Н.І.Савицької, зупинимося на "багатостраждальних" слизняках (див. також вище). "Голий слизун" тут звикло трактується як один-єдиний "вид сухопутного молюска". Щоправда, надалі згадується, що "існує декілька форм голого слизуна". Далі під не зовсім правильними назвами перераховуються представники різних родин слизняків – Limacidae та Agriolimacidae. Щоправда, "шкідником полів та городів" зазвичай є не польовий слизняк Deroceras agreste, а сітчастий слизняк Deroceras reticulatum.

Ані слизняка великого звичайного Limax maximus, ані слизняка великого чорного Limax cinereoniger не можна назвати "шкідником лісу" (див. також вище). Перший з них загалом порівняно рідко оселяється в лісах, частіше його можна побачити в людських поселеннях – у парках, садах, на городах, навіть у підвалах. Другий вид – лісовий, проте важко уявити собі, як він "із задоволенням ласує листям дерев". Подібно до інших видів слизняків у наших лісах, Limax cinereoniger тримається переважно серед листової підстилки та гнилої деревини, хоча може й підійматися на стовбури дерев (особливо у вологу погоду, вночі). Проте в харчуванні цього виду вирішальне значення мають гриби та лишайники. І вже зовсім недоречним є розпилювання "різноманітних отруйних речовин" над "ураженими ділянками лісу" для знищення слизняків.

Також дуже примітивно описаний вплив на слизняків абіотичних факторів. Так, у суху погоду ми бачимо меншу кількість слизняків, але не тому, що вони "втрачають активність та апетит та невдовзі гинуть від обезводнення". Це, швидше, стосується тих особин, які не встигли вчасно сховатися вдень від сонячних променів. Більшість же слизняків успішно ховається в посушливі періоди (або просто вдень) у ґрунті, серед гнилої деревини та в інших вологих місцях. А вночі, по росі, під час або після дощів тварини виходять зі своїх "сховків", аби поживитися. Тому поява значної кількості слизняків після сильних дощів – не результат їх швидкого розмноження, а реакція на погодні умови.

Ще декілька слів варто приділити опису ставковика. Описавши Lymnaea stagnalis під назвою "звичайний ставковик", авторка повідомляє, що "відомі інші види ставковика – великий і малий". Проте "великий ставковик" – інша назва того самого виду Lymnaea stagnalis. Просто перша назва більше "прижилася" в науковій літературі (визначники тощо), друга – у шкільних підручниках. Обидві назви вірні й можуть вживатися разом або окремо.

Далі авторка "радує" примітивним описом "еволюції" ставковиків. Описуючи внутрішньовидову мінливість черепашки, вона зауважує, що "широка мінливість у межах одного виду зумовлює появу місцевих форм ставковика, які дають початок новим підвидам молюска". Насправді значна мінливість розмірів (зрозуміло, що порівнюються дорослі особини) та форми черепашки властива різним видам ставковиків. Проте вона значною мірою залежить від умов їх існування (розмірів водойми, швидкості течії та багатьох інших факторів). Тому різні форми черепашок не прив’язані до певних географічних територій, що є обов’язковою умовою для формування підвидів.


Розглянемо далі два методичні видання вид-ва "Богдан". В "Уроках біології", крім деяких неточностей з термінологією, проаналізованих раніше, авторів дещо підводить схильність до не зовсім правильних цифр. Наприклад, на стор. 192 читаємо: "Раковина черевоногих молюсків має розміри від 2 до 60 см". Проте навіть на території України є менші молюски. У дорослих особин равлика дискового карликового Punctum pygmaeum діаметр черепашки коливається від 1,2 до 1,6 мм.

На стор. 192 автори повідомляють, що на території України відомо 246 видів черевоногих молюсків. Ми не знаємо, де їм вдалося знайти таку точну (але явно занижену) цифру. На нашій території відомо зараз близько 200 видів лише наземних молюсків. Якщо порахувати лише загальновизнані види, які мешкають у наших прісних водоймах (а деякі українські та російські вчені визнають значно більшу кількість видів, ніж їх західні колеги), вийде ще близько 40. Отже, навіть при таких грубих підрахунках на морських та солонуватоводних молюсків "не залишається" майже нічого.

Один з приємних моментів в "Уроках біології" – простий і правильний опис визначення напрямку закручування обертів черепашки. Він приємно контрастує з фразою з підручника біології вид-ва "Ранок": "Якщо подивитися на черепашку зверху, то вона ніби закручена за годинниковою стрілкою". По-перше, не зрозуміло слово "ніби". У більшості черевоногих молюсків черепашка, дійсно, має вигляд спірально закрученої трубки. По-друге, існують види, роди і навіть родини з черепашкою, закрученою ліворуч (проти годинникової стрілки).


У книжці "Вивчення біології у 8 класі" в лабораторній роботі № 8 (стор. 138) рекомендують вивчити зовнішню будову та спосіб руху черевоногих молюсків "на прикладі акваріумних видів". При цьому в першому ж реченні пропонують розглянути виноградного слимака! Сподіваємося, що в жодного вчителя або учня не виникне після цього бажання помістити наземного молюска в акваріум з водою.

У лабораторній роботі № 9 запропоновано "Картку для визначення черепашок молюсків" (стор. 143), в якій згадано окремі види (великий ставковик, рогова котушка) або роди (живородка, перлівниця та інші) наших прісноводних молюсків. "Картка" невелика, проте претензій до неї можна висловити досить багато. Підкласи легеневих і передньозябрових черевоногих молюсків чомусь називаються рядами. Поруч з українськими назвами молюсків вживаються російські ("шаровка" замість української назви "кулька") або кальки з них ("калюжниця" як переклад російського слова "лужанка"). Тези та антитези не завжди є протиставленням. Наприклад, "черепашка опукла" (теза 5) не є протиставленням до "черепашка овальна" (її антитеза). Протиставляти можна було б такі пари ознак, як "опукла" – "пласка" або "овальна" – "округла". Деякі ознаки, згадані лише в тезі (або лише в антитезі), насправді притаманні й іншим молюскам. Наприклад, "замок із зубчиками" (теза № 5) мають не лише кульки (Sphaerium), але й частина перлівницевих (родина Unionidae), які описуються антитезою. І, навпаки, мушлю "з двома стулками" (антитеза до тези № 5) мають усі двостулкові молюски, а не лише перлівницеві. Тонким шаром органічної речовини (періостракумом) вкрита зверху черепашка не лише ставковика (антитеза до № 3), але й черепашки та мушлі інших черевоногих і двостулкових молюсків. Зрозуміло також, що для правильного визначення молюсків вчитель має попередньо назбирати черепашки та мушлі саме тих видів та родів, які згадуються в "картці". І обов’язково від дорослих або майже дорослих особин. Інакше "не зійдуться" вказані в тезах-антитезах розміри.

За наявністю кришечки, яка може закривати устя черепашки (теза № 2), легко відрізнити лише живих передньозябрових молюсків. Проте кришечка не є частиною черепашки, вона знаходиться на задній частині ноги молюска. Тому після загибелі молюска та розкладу його тіла (особливо якщо це відбувається у воді) кришечка переважно відокремлюється та "губиться". Виняток – якщо молюски засихають усередині черепашки, проте таким чином можна "засушити" хіба що дрібні види або зовсім молодих особин великих видів. Якщо ж (що бажаніше) для колекції були зібрані порожні черепашки на березі водойми (що можна робити разом з учнями, не пропагуючи таким чином знищення тварин для створення навчальних колекцій), кришечок в усті черепашок не буде не лише в легеневих, але й у передньозябрових молюсків. Проте це не значить, що згадані в "картці" види та роди складно було б розрізнити за іншими ознаками черепашки (особливо якщо долучити до такої таблиці хоча б схематичні малюнки).


Автори посібника "Вивчення біології у 8 класі" не лише "поселили" на території України не властивий їй вид прісноводних двостулкових молюсків, але й самі "занесли" його до Червоної книги України. На стор. 145 розміщене наступне питання до учнів (питання № 2): "Яких молюсків занесено до Червоної книги України? (Перлова скойка, устриця)". А на стор. 148 наведено детальнішу інформацію: "За часів Київської Русі в Європі дуже цінувалися "руські перли", які добували з прісноводної перлової скойки. Раніше цей вид був поширений і в річках України, проте внаслідок масового відлову цей молюск став рідкісним".

Тут варто пояснити, що в російській мові є "жемчужницы" та "перловицы". Практично значення цих слів однакове, адже вони походять від слів-синонімів: сучасного російського "жемчуг" і дещо застарілого "перл". Проте позначають ними різні групи молюсків. На території України зустрічаються лише "перловицы" (українською "перлівниці", представники родини Unionidae з розвиненим замком), перли в яких якщо й утворюються, то мають невисоку цінність. А "якісні" річкові перли на території Європи колись добували з молюска Margaritifera margaritifera. Російською його називають "европейская жемчужница" або "европейская речная жемчужница"; українською (аби відрізнити від перлівниць) нерідко називають у книжках "перловою скойкою". Живе цей молюск лише в чистих, холодних річках з досить швидкою течією, які впадають до північних морів. А на території України лише Західний Буг зі своїми притоками несе води на північ, до Балтійського моря. Проте й тут "перлові скойки" не водяться. А головною загрозою для цих молюсків у межах їх сучасного ареалу є зараз не вилов, а антропогенне забруднення водного середовища.

Зрозуміло, що "перлова скойка" Margaritifera margaritifera не може бути занесеною до Червоної книги України. Серед перлівниць охорони потребує Batavusiana crassa (=Unio crassus), різке скорочення чисельності цього виду також пов’язано із забрудненням водойм. Проте поки що жодний вид перлівницевих до Червоної книги України не занесений.

Хоча "перлова скойка" зовні дещо нагадує перлівницю, її виділяють в окрему від перлівницевих (Unionidae) родину – Margaritiferidae. Margaritifera margaritifera занесена до Червоної книги МСОП, охороняється в окремих європейських країнах. Цей вид був занесений також до Червоної книги колишнього СРСР. Можливо, це й стало причиною помилки авторів посібника.